ДЖЕРЕЛО ЛІТЕР

Дата публікації: 02.08.2012

Традиційні чи електронні книги – не має значення. Важливо навчити дітей аналізувати й систематизувати інформацію

Часто «просунуті» учні й студенти вважають написання рефератів і подібних робіт від руки анахронізмом. Мовляв, навіщо витрачати час і чорнило в епоху принтерів і факсів. Однак не все так просто – «дідівський» метод дає змогу краще закарбувати матеріал у пам’яті.

 

ІНТЕРНЕТ ПРОТИ КНИГИ 

– Звісно, набагато легше ко­ристуватися інформацією з інтернету, ніж книгою, – каже заступник директора з вихов­ної роботи Українського коле­жу імені Василя Сухомлинського Людмила Євсюкова. – Адже текст звідти легше редагувати, і дитина зазвичай просто бере матеріал «шматками» і компо­нує з них реферат. Коли учень так робить, його свідомість май­же не засвоює потрібної інфор­мації, він виконує суто техніч­ні дії! А коли дитина працює з книгою, то в неї, крім зорово­го аналізатора, до роботи долу­чаються уява і мислення. Книга змушує обробляти інформацію довше, детальніше. Саме це сприяє глибокому засвоєнню матеріалу.

Тобто, якщо учень не меха­нічно скопіював текст до своєї роботи, а записав його від руки, то зміст запам’ятається набага­то краще. До речі, вчителі часом самі провокують учнів на невідповідальне ставлення до на­писання рефератів. Адже якщо школяреві дають завдання під­готувати одночасно кілька ре­фератів з різних предметів, то, найімовірніше, він працювати­ме за принципом «скопіював – роздрукував – здав». При цьо­му досить часто діти. навіть не читають увесь зміст матеріалу, що є в роботі. То навіщо така робота потрібна?

– Користуватися переві­реними бібліотечними фонда­ми обов’язково потрібно. Ніщо не замінить спілкування з книгою, – розмірковує директор Антрацитівської спеціалізо­ваної школи І – ІІІ ступенів № 5 Луганської області Олена Добриднєва. – Шукати інфор­мацію в першоджерелах, вміти її відбирати, аналізувати, сис­тематизувати, використовувати як підтвердження, доказ сво­їх гіпотез – це завдання, що стоять перед школою в плані підготовки учнів до навчання у ВНЗ, до наукової роботи. Фон­ди можуть бути і звичайні, і електронні. Це не так важливо. Важливо, як ми навчимо дітей з ними працювати. Сьогодні, на жаль, вони дуже часто скачу­ють з різних так званих довід­кових сайтів готову, але не за­вжди достовірну інформацію з різних тем. Тобто займаються плагіатом – вже вторинним, я думаю, плагіатом. Тому потре­бує оцінки не так наукова, як етична сторона такої «роботи».

Можна виділити дві осно­вні проблеми: багато дітей вміє ефективно шукати потрібну ін­формацію і не вміє її обробляти. Звісно, знайти матеріал з пев­ної теми може нині будь-який школяр, починаючи з початко­вої школи. Але. Коли вчитель просить учня протягом однієї-двох хвилин розповісти щось на ту чи іншу знайому тему, до­повнити розповідь іншого учня або тезово викласти основний зміст знайденого матеріалу, то результат буває не найкращим. Часто такі завдання є занад­то складними навіть для стар­шокласників. Але де діти мо­жуть цього навчитися, якщо не в школі?

Буває, учні лякаються ве­ликого обсягу інформації. Але ж це добре, коли її вдосталь: можна вибрати найкраще і потрібне. Основне – вміти ефек­тивно працювати з джерелами. Наприклад, можна сформувати звичку робити позначки на по­лях, використовуючи спеціаль­ні символи. Так можна «зако­дувати» ті думки, які виникали під час прочитання (наприклад «я так і думав», «нова інфор­мація», «основне», «не зовсім зрозуміло», «викликало здивування»). Такий прийом віду­чить дитину від звичного па­сивного читання, допоможе стати уважнішою і сприятиме запам’ятовуванню. Учень навчиться не просто читати, а вчитуватися в повідомлення і, що найважливіше, – відстежувати власне розуміння тексту. І не соромитися, якщо щось з прочитаного незрозуміло.

Також для набуття навичок ефективної роботи з інформа­цією можна порадити давати завдання написати «реферат», але. обсягом не більше одні­єї сторінки. Ця сторінка пови­нна вмістити максимальну кіль­кість інформації. Як показує практика, для учнів це завдан­ня не таке й просте. Виявляєть­ся, скласти реферат з десяти сторінок простіше, ніж з однієї.

Перевіреним і дуже ефек­тивним способом обробки ін­формації є складання власного конспекту. Найважливіше – поставити серйозні вимоги до його написання: стислість і змістовність, наочність, наяв­ність схем і графіків. На прак­тиці тільки одиниці здатні зро­бити з першого разу якісний конспект – уміло обробити ін­формацію і зробити її наочною.

САЙТ НАВЧАННЮ – ДОПОМОГА 

Нині електронні способи пе­редачі і зберігання інформації буквально витісняють тради­ційні паперові. Якщо за радян­ських часів більшість родин збирали цілі бібліотеки науко­вих і художніх книжок, то тепер це вже не є традицією. Одна з причин – досить висока ціна на паперові новодруки. До того ж, реальну бібліотеку поступо­во витісняє електронна – вона й дешевша, й місця в квартирі не займає. Сучасні батьки до­сить часто купують «електронні книжки» – компактні при­строї для читання електронної версії текстів. Тож і малеча не пастиме задніх. До того ж, на базі таких пристроїв вже роз­роблені електронні підручники для шкіл.

– Думаю, легкий доступ до інформації не є загрозою для розвитку дитини, – так вва­жає Валентина Іванівна Кодола – вчитель з 22-річним ста­жем, яка викладає історію і світову літературу в сільській школі Корсунь-Шевченківського району. – Учням для підго­товки до уроку чи написання реферату варто поєднувати ви­користання бібліотечних джерел та інтернет-ресурсів. Діти, які старанно навчаються, мають хороший потенціал і бажання розвиватися, використовують інтернет з користю.

Серед захоплень Валентини Іванівни – сайтобудівництво. Перший сайт вчительки нази­вається «З думкою про учня». Він створений для того, щоб ді­литися корисною інформацією і з колегами, і з учнями. Вален­тина Іванівна розповідає, що на ньому можна знайти корисні ві­домості з історії, світової літе­ратури і культури, презентації, статті, календарне планування, власні розробки уроків. За до­помогою таких сайтів можна реалізувати й дистанційне на­вчання.

– Думаю, що використан­ня сайтів, створених учителя­ми, дає змогу дітям зрозуміти, що інтернет – це не тільки ігри чи соціальні мережі, а й ефек­тивний засіб навчання, – каже Валентина Кодола.

Ще одним захопленням учи­тельки стало написання і ре­дагування статей вільної енци­клопедії. Цього року Валентина Кодола перемогла у конкурсі зі створення в україномовній Вікіпедії статей на благодійну те­матику.

ДО БІБЛІОТЕКИ – ПО ДИСЕРТАЦІЮ? 

Випускник Інституту приклад­ного та системного аналізу НТУУ «КПІ» Олександр Лаврінчук упевнений, що нині лево­ву частку потрібної інформації можна знайти в інтернеті, при­наймні – англомовному.

– Наприклад, Вікіпедія – це гарний старт, звідки зазви­чай починаю шукати інформа­цію. Роблю це для того, щоб мати загальне уявлення про не­знайомий предмет. Потім про­сто легше шукати і відфільтро­вувати матеріал, – каже він. Основним недоліком «паперо­вих» бібліотек вважає незруч­ний пошук: туди бажано при­ходити вже маючи перелік книг з точною назвою і автором. А підібрати літературу з певної теми набагато легше у всесвіт­ній мережі. Олександр упев­нений, що нині до бібліотеки найдоцільніше приходити тіль­ки для пошуку потрібних дис­ертацій.

– Нині досить велика кіль­кість традиційних джерел ще не переведені в електронний формат. Однак із часом кожна бібліотека повинна перетвори­тися на сучасний інформацій­ний центр. Будь-які джерела інформації повинні взаємодо­повнюватися і «зав’язуватися» через електронні каталоги в один «вузол». Та ідея переве­дення усіх паперових фондів в електронну форму потре­бує великих коштів, – вва­жає проректор з науково-пе­дагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка Воло­димир Бугров.

Є жарт: «Любіть книгу – не­вичерпне джерело літер». Сьо­годні вже неважливо, яка це книга – електронна чи традиційна, паперова. Основне – щоб сутність роботи з книгою, з текстом залишалася незмінною.

ПОЧИНАТИ ЗМАЛЕЧКУ

ДО ІНТЕРНЕТУ – З ТРЕТЬОГО КЛАСУ

Запровадження інформаційно-комунікаційних технологій у початковій ланці освіти – це не данина моді, а проза сьогодення. Адже насправді більшість дітей знайомиться з комп’ютером набагато раніше, ніж це їм пропонує навчальний заклад. Щоб комп’ютер став для дитини помічником на шляху здобуття нових знань, а не слугував лише для гри та розваг, формувати ставлення до нього варто ще в початковій школі.

Підготувати дитину до «спілкування» з комп’ютером і всесвітньою ме­режею покликана навчальна програма «Сходинки до інформатики». Для учнів 2 – 4 класів вона стане підготовчим етапом, що передуватиме вивченню базового курсу інформатики в основній школі. Зазначимо, що цей документ враховує рекомендації ЮНЕСКО «Інформатика в початковій освіті». Пока­зово, що зміст «сходинок» передбачає ознайомлення учнів із поняттями «по­відомлення», «інформація», «дані». Це дає можливість вчителеві вже змалечку формувати в учнів культуру взаємодії з різноманітною інформацією.

Ось кілька завдань змістової лінії про­грами: опанування учнями початкових практичних навичок використання глобальної мережі інтернет задля пошуку необхідних текстових даних і зображень, їх перегляду і збереження, виконання ін­терактивних завдань он-лайн, опануван­ня електронного листування і дотриман­ня вимог безпечної роботи в інтернеті.

Розпочати вивчення поняття про комп’ютерну мережу й інтернет про­понується з третього класу. Тоді ж ма­лят навчатимуть виконувати нескладний пошук текстів і зображень в інтернеті за вказаною темою. А також – використовувати гіперпосилання для навіга­ції веб-сторінками та розуміти суть клю­чових слів у пошуку інформації.

Курс передбачає теоретичну й прак­тичну частини, більшість уроків відве­дено роботі з комп’ютером, однак від­повідно до санітарно-гігієнічних норм триватиме вона не більш як 15 хвилин.

– Введення навчального предме­та «Сходинки до інформатики» вже в початковій школі, безумовно, сприяти­ме покращенню опанування учнями ін­формаційних технологій. Це навчить їх отримувати різноманітну інформацію з допомогою комп’ютерів і, зокрема, інтернету, – каже начальник відділення науково-методичного забезпечення загальної середньої освіти Олена Дубо­вик. – Не новина, що однією з форм підвищення якості знань є неперерв­на самоосвіта людини. «Прищеплення» учням культури взаємодії з інформаці­єю та комп’ютером навчить дітей знаходити потрібні дані, обробляти їх і ви­користовувати протягом усього життя. Це, в свою чергу, забезпечить розвиток інтелектуальних і творчих здібнос­тей учнів, стимулюватиме їх пізнавальну активність, працездатність, зацікавле­ність різними видами діяльності. Тому комп’ютер має великі можливості щодо вдосконалення навчально-виховного процесу.

ЗАМІСТЬ РЕФЕРАТУ – СТАТТЯ

Вікіпедія – не тільки «криниця» інформації, а й засіб навчання

Є приказка, що «дядько» google і «тітка» wikipedia– це найкращі друзі учня і студента. До статей цієї інтернет-енциклопедії звертаються не тільки вони, а й навіть науковці. Однак не варто використовувати отриману інформацію як єдине джерело для остаточних висновків. Треба вважати ці відомості початковою точкою в опрацюванні теми, адже вони допоможуть усвідомити, як саме потрібно продовжити свій пошук.

Вікіпедію українською мо­вою щосекунди читають двадцять відвідувачів. На­приклад, у квітні переглянули більш як 50 мільйонів сторінок україномовної Вікіпедії, це – двадцятий показник у світі. Таким популярним цей ресурс став завдяки швидкості доступу майже до будь-якої інформації.

– Вікіпедія передусім є ен­циклопедією. Тобто її стат­ті повинні бути лаконічними, містити основну, суттєву ін­формацію, – розповідає Юрій Пероганич, член правління і виконавчий директор громад­ської організації «Вікімедіа Україна». – Вікіпедія склада­ється з трьох елементів. Пер­ший – це база даних, сюди входять статті, сервери, про­грамне забезпечення. Дру­га – це спільнота людей, які наповнюють цю базу. Третя – Фонд Вікімедіа, який утримує сервери і збирає пожертви на проект.

Тож Вікіпедія – це не тільки енциклопедія, це – рух добро­вольців, які віддають свій час і знання для того, аби зробити її повнішою та точнішою, щоб результатами їхньої праці мо­гли скористатися мільйони ко­ристувачів.

– Вікіпедія й інші проекти Фонду Вікімедіа (а це, зокрема, Вікісховище, Вікісловник, Вікі-джерела) – це повністю не-комерційні проекти. Тому всіх редакторів, які пишуть стат­ті, можна вважати благодійни­ками, які не грошима, а своїм часом і знаннями допомагають розвинути наше інформаційне середовище, – каже Юрій Йо­сипович.

І такі «інформаційні» бла­годійники роблять титанічну справу. Адже українська Вікіпедія посідає 14 місце в світі за кількістю статей серед усіх мовних розділів Вікіпедії і нині наближається до позначки в 400 тисяч статей. Зареєстровано по­над 140 тисяч редакторів укра­їномовної вільної енциклопедії, однак лише близько двох ти­сяч з них є активними, тобто здійснили протягом останнього місяця щонайменше одне реда­гування. Звичайно, є більш ак­тивні редактори, є менш актив­ні. Є й такі, що роблять понад тисячу редагувань за місяць. Українська Вікіпедія за кількіс­тю редагувань посідає 21 міс­це в світі, поступаючись мов­ним розділам, які мають меншу кількість статей.

Нещодавно україномовний розділ Вікіпедії перетнув позна­чку в 10 мільйонів редагувань. Юрій Пероганич зазначає, що кількість і якість статей Вікіпедії залежить, зокрема, від кіль­кості активних редакторів. Для порівняння: в українській Вікіпедії їх близько двох тисяч, в російській – дванадцять тисяч, а в англійській – аж сто трид­цять тисяч…

– Можна говорити про негласне змагання націй за спроможність створити інте­лектуальний, культурний про­дукт, – упевнений Юрій Пероганич.

Кількість відвідувань украї­номовної Вікіпедії є дуже ве­ликою. Можна припустити, що левову частку відвідувачів становлять саме учні й сту­денти.

– Це не зовсім так, адже у нас є статистика, яка що­місяця відображає динаміку відвідувань вільної енцикло­педії, – розповідає Юрій Йо­сипович. – Тож можна конста­тувати, що в літні місяці, коли студенти й учні не навчають­ся, кількість користувачів змен­шується, однак не так стрімко, менш ніж удвічі.

ЧОМУ НЕ АКАДЕМІЧНА?

Кожен відвідувач Вікіпедії може вільно, без реєстрації, редагувати і поширювати вміст будь-якої статті. Це є основною причиною критики цього інтернет-ресурсу, адже статті може змінювати хто завгодно, тож не­можливо гарантувати правиль­ність і повноту інформації. Од­нак вікіпедисти вважають, що легкість і доступність зміни ін­формації сприяє підвищенню ступеня її правильності й ак­туальності.

– Будь-хто, помітивши по­милкову інформацію, може відразу внести виправлен­ня, – каже Юрій Пероганич. – Звичайно, будь-хто може також внести нові помил­ки, однак наявні у Вікіпедії про­грамні й організаційні механіз­ми допомагають уточнювати й розширювати статі.

Можливість вільного реда­гування є причиною ще однієї особливості вільної енцикло­педії – необхідності суворого дотримання авторських прав при публікації і використан­ні її матеріалів. Тобто студент чи учень, який знайшов інформацію для реферату в Вікіпедії, мусить посилатися на унікальну інтернет-адресу цієї статті.

Ії предмет повинен відпові­дати вікіпедійним стандартам значимості. Це означає, що він має бути висвітлений в автори­тетних джерелах, зокрема – провідних ЗМІ чи академічних виданнях.

При написанні та редагуван­ні статей редакторів заклика­ють бути максимально неупередженими, утримуватися від власних оцінок того чи іншо­го предмета чи явища. Якщо в суспільстві є спірні погляди на предмет статті, то всі вони по­винні бути відображені у публі­кації. Ще один базовий прин­цип Вікіпедії: неприпустимість оприлюднення текстів і зобра­жень, захищених авторськими правами.

ФОРМУВАТИ СТИЛЬ МИСЛЕННЯ

Учні та студенти вже давно оці­нили переваги миттєвого досту­пу до інформації вільної енци­клопедії. Можливо, наступним етапом стане використання Вікіпедії як освітнього майданчи­ка, де зустрінуться всі учасни­ки навчального процесу.

– Багато викладачів вважає, що давати студентам завдання розробити якусь тему у Вікіпедії чи поліпшити вже існу­ючу статтю є значно продук­тивнішим, ніж задавати писати реферати. Особливо якщо взя­ти до уваги те, що при напи­санні рефератів багато учнів і студентів використовують стат­ті Вікіпедії як основний матері­ал. Така співпраця є корисною і для освітянської спільноти, і для поліпшення якості інформа­ції вільної енциклопедії, – каже Юрій Пероганич.

Він вважає, що в людей, які починають писати до Вікіпедії, змінюється стиль мислення.

– Вони починають мисли­ти структурно, відділяти осно­вне від другорядного, розумі­ють різницю між фактами та їх оцінками, – упевнений Юрій Йосипович. – Зауважу, що для написання статей до Вікіпедії не треба бути знавцем у тій чи іншій сфері. Я, наприклад, дію навпаки – пишу статті, коли хочу в чомусь розібрати­ся: починаю шукати джерела, відбирати інформацію, структурувати її.

Серед учителів нині досить популярним є метод проектів. Одним із видів таких навчаль­них завдань може бути і написання статей до вільної ен­циклопедії.

– Наприклад, для юних жи­телів села важливою і цікавою справою може стати поліп­шення статті про їхній населе­ний пункт, про його видатних людей, – каже Юрій Пероганич. – Дітям можуть допо­моги учителі історії, географії, місцеві краєзнавці, які збира­ли інформацію про своє село. Однак є обмеження – у Вікіпедії не допускається публіка­ція оригінальних досліджень, текст обов’язково повинен містити посилання на джере­ло. Тобто вчитель спочатку по­винен опублікувати своє дослі­дження, скажімо, в районній газеті, а потім із посиланням на цю публікацію можна створювати нову чи поліпшувати існуючу статтю у Вікіпедії.

До речі, для редакторів-новачків створено посібник. Книжка «Як редагувати Вікіпедію: Довідник для новачків» існує і в друкованому вигляді, і в електронному – її мож­на знайти на сайті «Вікімедіа Україна». Вона стане у приго­ді всім, хто захоче долучити­ся до наповнення вільної ен­циклопедії.

Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України» № 31

Пошук по сайту