Історія заснування та розвитку міста (продовження)


Перехід на сторінкі: 1, 2, 3


Під керівництвом знаменитого Кутузова.
У 1777 році військова колегія за підписом князя Г.Потьомкіна ухвалила призначити командиром Луганського пікінерного полку Михайла Іларіоновича Голеніщева-Кутузова з присвоєнням йому чину полковника. На серпень 1780 року за полковником М.Кутузовим значиться: «Село Михайлівка: 12 000 десятин землі, 10 дворів, в них чоловіків – 22, жінок – 18.» 1778 роком датований рапорт шефа Луганського пікінерного полку генерал-поручика Черткова про виплату платні М.І.Кутузову за поточний рік.
У 1779 році, після 3 грудня, у зв’язку із переведенням штабу Луганського пікінерного полку у слободу Матвіївку, вона була перейменована у слободу Луганку.
15 червня 1782 року М.І.Кутузов пише лист начальнику канцелярії Потьомкіна підполковнику У.Попову з позначкою «Москва» з додатком списку офіцерів, які залишаються на штатних посадах Луганського пікінерного полку.
У 1782-1783 роках Луганський пікінерний полк під командуванням М.Голеніщева-Кутузова брав участь у придушенні повстання кримських татар.
У 1782 році за поданням А.Суворова М.Кутузов отримує чин бригадира.
Останній раз у різних документах згадується про Луганський пікінерний полк у 1783 році. Відповідно до указу від 28 червня цього року, «замість гусарських і пікінерних полків, розташованих у районі Єлизаветграда, Полтави і Бахмута, вирішено було створити регулярну легку кінноту».
У 1784 році було створено Катеринославську кінноту. З початком другої турецької війни 1787-1791 років Катеринославська кіннота злилася з бугськими козаками. 3 липня 1787 року вона стала Катеринославським військом. Луганський пікінерний полк увійшов до складу Катеринославського козацького війська, а коли це військо розформували, то козаки знову осіли в Матвіївці.
Краєзнавець О.Половий вважав, що Луганський пікінерний полк у 1783 році було перейменовано у Павлоградський легкінний полк. Існує також інформація про те, що після командування Луганським пікінерним полком М.І.Голеніщев-Кутузов був призначений командиром Маріупольського легкінного полку. У книзі Л.Безкровного «Російська армія і флот у 18 столітті», зокрема, йдеться: “Напередодні російсько-турецької війни 1787-1791 років війська мали неоднакову підготовку. Найкраще були підготовлені війська, розквартировані у південних губерніях, якими командували Рум’янцев, Суворов і Кутузов”.
Павлоградський гусарський полк.
У 2003 році виповнилося 220 років від дня створення Павлоградського гусарського полку. Як же з’явилися гусари на Павлоградщині?
Помста покійній Катерині.
Відповідно до указу від 28 червня 1783 року Дніпровський та Катеринославський пікінерні полки були об’єднані, а на їх основі було створено Павлоградський легкінний полк з шести ескадронів. У тому ж році, у жовтні, полк прийняв бойове хрещення, беручи участь у Другій турецькій війні. Воюючи у складі загону Олександра Суворова, у битві біля фортеці Кінбурн, він скинув у море турецький десант.
У 1796 році російським цісарем стає Павло Перший. Саме його ім’ям названо місто та полк. 29 листопада цього ж року він повелів перейменувати Павлоградський легкінний у Гусарський генерал-лейтенанта Боура полк. Деякі історики вважають, що він зробив це, щоб помститися покійній матері Катерині Другій, яка не полюбляла гусарів. У роки її царювання всі гусарські полки було перейменовано на пікінерні або легкінні.
У 1799 році у складі корпусу принца Конде полк виступив проти французів у Швейцарії. 26 вересня він брав участь у бою біля Констанца. Царювання Павла було недовгим, його вбили, і на трон посів Олександр Перший. Новий цісар, не довго думаючи, повертає гусарському полку павлоградське ім’я. З 31 березня 1801 року ця бойова частина іменується Павлоградським гусарським полком.
У «Записках артилерії полковника Єрмолова» згадується Павлоградський гусарський полк. «Головнокомандуючий наважився протиставити ворогу ар’єргард князя Багратіона, його залишили біля міста Колланбрюна. Того ж дня було укладено перемир’я до чотирьох годин пополудні. О четвертій годині пополудні пострілом з гармати ворог дав знати про припинення перемир’я, і рушили звідусіль ворожі колони. Неприпустимо було гаяти час, і князь Багратіон наказав почати відступ. Праве крило ар’єргарда розташоване було по хребту. Начальнику цього крила генерал-майору Уланіусу підпорядкована була кіннота, що складалася з Павлоградського гусарського, Чернігівського драгунського полків та невеликої кількості козаків».
У романі «Війна і мир».
Полк брав участь у війні 1805 року у складі ар’єргарда Багратіона. Особливо відзначилися павлоградські гусари у боях під Шенграбеном та Амштештеном. До речі, бій під Шенграбеном 4 листопада 1805 року описано Львом Толстим у романі «Війна і мир». У цьому творі неодноразово згадується Павлоградський гусарський полк, оскільки за задумом автора, у ньому служив Микола Ростов. Полк належав до 5-тисячного загону П.Багратіона, прикриваючого відступ головних сил армії М.Кутузова. Цілий день росіяни відбивали атаки авангарду французів, майже половина гусарів загинула на полі бою. Участь Павлоградського гусарського полку в цій війні характеризує лист М.Кутузова З. Вязмітінову, у якому він повідомляє про втрати коней «під час минулої кампанії». У 12-ти кавалерійських полках його команди з трьох дивізій найбільші втрати (майже половину) зазнав Павлоградський гусарський полк.
Адже у той час кавалерійські прапори – штандарти – належало мати лише полкам важкої кавалерії. Павлоградський гусарський полк став першим, заради якого була порушена встановлена традиція. Він був нагороджений десятьма (за кількістю ескадронів) почесними Георгіївськими штандартами з написом: «За подвиг при Шенграбені 4 листопада 1805 року в бою 5-тисячного корпусу з ворогом, який складався з 30-ти тисяч».
Під час військових кампаній 1805-1807 років павлоградські гусари брали участь у боях біля Аустерліца, Голиміна, Прейсиш-Ейлау. Отаман Платов прославився у Європі завдяки кампанії 1807 року. Керуючи загоном, який складався з полків: десяти козацьких, одного єгерського, Павлоградського гусарського і 12 гармат Донської кінної артилерії, він узяв у полон 139 штаб- і обер-офіцерів та 4 196 рядових.
Шабля, шаблюка, кінь гусарський.
У період Вітчизняної війни 1812 року Павлоградський гусарський полк воював на другорядних напрямах. У складі Третьої Обсерваційної армії Тормосова він прикривав Київ, воюючи з союзниками Наполеона – австрійцями, саксонцями і поляками. Полк відзначився у битвах під Кобрином, Городечним, Слонимом та на Березині. Навесні 1812 року «гусари першої шеренги Павлоградського полку одержали на озброєння уланські списи з чорними держаками, без флюгерів», говориться у журналі «Наука та життя» (у №9 за 1988 рік) у статті А.Васильєва «Шабля, шаблюка, кінь гусарський». Так, 1 жовтня 1812 року загін павлоградських гусарів у складі Володимирського ополчення під командуванням штаб-ротмістра Богдановського змусив відступити загін французів. Гусари Павлоградського полку – Василь Малик та Михайло Акімов – отримали у 1812 році відзнаки Військового ордена за найбільше сприяння захопленню ворожого «язика».
Під час закордонного походу російської армії Павлоградський полк пройшов з боями усю Німеччину. Брав участь у боях під Магдебургом, Віттенбергом, Гросс-Береном та Деннивиці. Здійснював похід до Голландії. Згадуючи події 1813 року, отаман Платов писав про майора Павлоградського гусарського полку Григорія Нічволодова: «Коли французький полк пішов в атаку, два ескадрони павлоградських гусарів, що стояли під командою майора Нічволодова на лівому фланзі, надзвичайно майстерно скористалися запальністю французів. Хоробрий Нічволодов дав доскакати їм майже до самої батареї, потім на моїх очах, кинувшись у тил, поклав лоском чотири ворожих ескадрони… Сам полковий командир був захоплений ними у полон».
Брали участь павлоградські гусари й у поході до Франції навесні 1814 року. У Краонському бою полк втратив близько 500 людей із 900. Павлоградські гусари брали участь у битві під Лаферте-су-Жуаре. Про події 1814 року писав А.Грибоєдов: «Згадаємо про Павлоградський гусарський, який складався з рекрутів та, не дійшовши до свого призначення, в одній сутичці з ворогом, розбив його вщент і взяв 200 нижчих чинів у полон». 19 листопада 1814 року за участь у бойових діях 1812-1814 років Павлоградський гусарський полк був нагороджений знаками з написом на головних уборах «За відмінність».

 

Пожертвування на храм.
Під час російсько-турецької війни 1828-1829 років Павлоградський полк брав участь в облозі Силистрії, боровся біля Кулевичів, здійснив Забалканський похід, брав участь у битві під Сливним у Болгарії. У 1831 році під час польського повстання павлоградці стримували поляків біля Мінська та під Станіславом.
17 квітня 1838 року шефом Павлоградського полку було призначено спадкоємця престолу цісаревича Олександра Миколайовича (майбутнього Олександра Другого). Він став називатися Павлоградський Його Високості цісаревича гусарський полк. У 1849 році полк брав участь в Угорській війні, захоплював місто Токай. Під час Кримської війни 1853-1856 років полк воював у дунайському напрямку та відзначився біля Журжи і Слободзеї.
Після закінчення війни полк повернувся до Павлограда. Воїни, що залишилися живими, вирішили побудувати храм як подяку Господу за те, що Він зберігав їх у боях. Кожен гусар пожертвував на храм по срібному карбованцю. 19 лютого 1856 року полк отримав почесну позначку Лейб-гвардійського і був відкликаний його шефом – цісарем Олександром Другим – до Петербургу. Але гусарське срібло залишилося у Павлограді. На ці кошти спорудили Покровський собор на території теперішнього військового містечка.
Для милого друга і сережка з вуха!
У 1882 році в період реформування російської армії Олександр Третій наказав перейменувати всі гусарські полки у драгунські. Таким чином наш полк став Шостим Павлоградським Лейб-драгунським Його Величності. Павлоградські гусари були незадоволені цим нововведенням. Але наказ є наказ. Багато хто з них на службі носив драгунську форму, а прийшовши додому, одягав гусарський доломан.
У 1907 році Микола Другий, який полюбляв пишні й строкаті мундири, повертає найменування гусарських всім кавалерійським полкам, позбавленим цієї назви. Полк стає Другим Павлоградським Лейб-гусарським цісаря Олександра Третього полком. Саме під такою назвою він боровся на фронтах Першої світової війни у складі Другої кавалерійської дивізії. Далі історики починають розходитися у думках. Одні стверджують, що у роки громадянської війни павлоградські гусари воювали у складі Красно-гусарської бригади Червоної Армії. Інші, що у складі Астраханської козацької дивізії, а потім – військ барона Врангеля у Криму. Згідно з другою версією, після приходу радянської влади павлоградські гусари вирушили в еміграцію до Туреччини.
Що ще цікаво: у 1945 році у сховищах Дрезденського банку знайдено 140 прапорів старих російських полків, які потрапили туди через Бєлград. Вони були викрадені й вивезені туди білогвардійцями. Серед цих прапорів – прапор Другого Лейб-гусарського полку.
Наприкінці 18 століття Павлоград будувався як військове містечко, покликане захищати інтереси Російської імперії. Проте життя внесло деякі корективи у призначення міста. І Павлоград став одним із центрів торгівлі.
Залізничне повідомлення з Москвою.
Справа у тому, що Павлоград побудовано на дуже вдалому місті – на перехресті перетинання важливих торговельних шляхів – з півночі на південь і зі сходу на захід. Зазначимо, що наприкінці 18 століття Павлоград не поступався чисельністю населення нинішньому обласному центру. У ті роки у місті на Вовчій мешкали 1 214 чоловік, а у Катеринославі – 2 000. Це потім, у другій половині 19 століття, після того, як до Катеринослава прийшла залізниця, він став розвиватися швидкими темпами. До речі, у Павлограді залізниця з’явилася на п’ять років раніше. Вже у 1873 році це місто мало залізничне повідомлення з Москвою, Петербургом, Олександрівськом (Запоріжжям) і Севастополем. Першою залізницею, що проходила через Павлоград, була «Москва-Севастополь». У цього шляху було два призначення. По-перше, військове – доставка до Криму армії і боєприпасів. По-друге, торговельне. Торгували тоді з країнами Середземноморського і Чорноморського басейнів.
До початку 19 століття Павлоград славився як центр торгівлі пшеницею. Причому, хліб тут купували не тільки російські й українські купці, а й закордонні. Для того, щоб полегшити вивезення зерна за кордон, у той час була побудована ще одна залізнична гілка, яка з’єднувала Олександрівськ і Бердянськ. В останньому будувався найбільший на Азовському морі порт.
Кращі конезаводи у Російській імперії.
У названий період кожен четвертий житель Павлограда був селянином. Садили пшеницю, овес, ячмінь, кукурудзу, соняшник, картоплю і коноплю. Займалися й тваринництвом. Поміркуйте, чому на гербі Павлограда зображений кінь, який пасеться на лузі? Справа у тому, що особливо великим попитом в Україні і за кордоном користувалися павлоградські породисті коні. А наші конезаводи вважалися одними з найкращих у Російській імперії. З середини 19 століття у Павлограді починає бурхливо розвиватися промисловість. Природно, що спочатку вона була тісно пов’язана з сільським господарством. У 1848 році у місті працювали чотири салотопних заводи, які давали продукції на 22 тисячі карбованців на рік. Через 15 років у Павлограді вже п’ять салотопних заводів,два шкірзаводи, тютюнова фабрика і маслоробний завод. Річний обcяг цих підприємств досягав 100 000 карбованців. Тодішній карбованець був вагомий і забезпечений золотом (наприклад, корова коштувала три карбованці).
Початок 20 століття. У Павлограді – 70 підприємств.
Перші великі механізовані підприємства у Павлограді з’явилися у 80-ті роки 19 століття. Це – парові млини, цегельний і пивоварний заводи, ситцевибивна фабрика, вапняний, свічковий та миловарний заводи. У 1880 році у місті з’являється громадський банк, річний оборот якого дорівнював 842 тисячам карбованців. Перед Жовтневою революцією у місті працювало 70 великих і малих підприємств. Переважно вони випускали товари народного споживання. У Павлограді діяло 10 борошномельних млинів, 3 ливарних заводи, 10 колесобричних майстерень, 3 миловарних заводи, свічна і вапняна фабрики, 43 кузні, пекарня, ковбасна фабрика.
На всю Україну славився павлоградський спирт, який виробляли на місцевому спиртзаводі. Де зерно – там і спирт. Більшовикам у 1918 році пощастило. На складі цього підприємства вони знайшли 3 мільйони пляшок горілки і 150 тисяч відер спирту.
Де ж розміщалися ці підприємства? У районі нинішнього м’ясокомбінату, на вулиці Некрасова, до революції була бійня. У районі АТП-12601 випускали вози та брички. До речі, для завантаження цієї продукції пролягала залізнична гілка по Олександрівській вулиці, яку нині називають Карла Маркса. На Ковальській вулиці було багато кузень. Знаменитий спиртзавод розташовувався на місці першого майданчика нинішньої меблевої фабрики на вулиці Дзержинського. Неподалік – маслозавод. На вулиці Вокзальній, нині Степового фронту, містилося акціонерне товариство борошномельної і круп’яної промисловості. Його річний прибуток становив мільйон карбованців. Це місце знайти неважко, оскільки зараз там перебуває млин. На місці нинішнього «Хіммаша» до революції перебував завод з виготовлення сільгосптехніки.
Як бачите, розвитку торгівлі сприяло багато чинників: вдале географічне розташування, транспортне забезпечення, розвинене сільське господарство і супутні йому галузі промисловості. І торгівля процвітала. У 19 столітті імена павлоградських купців – Голубицького, Балабана, Єромицького, Магазинера – були відомі й у столицях, і у Стамбулі, і у Лондоні. Вони торгували зерном і борошном.
Свято вільної торгівлі.
Тричі на рік у Павлограді проводилися багаті ярмарки, на яких торгували худобою, зерном, олією, салом, вичиненими шкурами, тканинами, спиртом, кіньми, а пізніше – і сільгоспмашинами. Якщо у 1817 році на павлоградських ярмарках було продано товарів на 400 тисяч карбованців, то до кінця 19 століття товарообіг тільки одного ярмароку сягав мільйона карбованців!
На свята вільної торгівлі з’їжджалися петербурзькі, московські, тульські, орловські, курські і варшавські купці. У 1883 році за спеціальним рішенням уряду у Павлограді відкрився акціонерний торговий будинок борошномельної і круп’яної справи. Його річний торговий обіг перевищував мільйон карбованців. Іноземні купці мали своїх агентів, які розміщувалися у цьому торговельному будинку. Вони по телеграфу регулярно повідомляли про ціни на павлоградські товари у Стамбул, Нью-Йорк, Париж, Лондон та інші центри міжнародної торгівлі. Тож, цілком можливо, що ціна павлоградської пшениці визначала її світову ціну.
У 1897 році у Павлограді відкрито контору Московського міжнародного торгового банку, який вів ділові операції з банками Європи і Америки. До речі, нетривалий час у ньому служив статистом Георгій Паустовський – батько відомого письменника Костянтина Паустовського.
Де ж проходили величезні ярмарки, якщо нині на Центральному ринку ніде повернутися? Справа у тому, що до революції ярмаркова площа була у десять разів більша. Вона займала величезну територію від нинішньої вулиці Дніпровської до вулиці Леніна і від вулиці Карла Маркса до набережної річки Вовчої. Весь цей простір займали довгі торговельні ряди, величезні кам’яні складські приміщення, де зберігалися купецькі товари. Відразу були торговельні павільйони, магазини, готелі, ресторани. За деякими відомостями, для захисту своїх скарбів від війн і повстань, павлоградські купці спорудили підземні сховища.

Перехід на сторінкі: 1, 2, 3


Пошук по сайту