Вступна кампанія 2020
Початок прийому заяв та документів 30 червня


Подача заяви електронною поштою

Повернутися, щоб жити у серцях

Дата публікації: 22.05.2020

Перепоховання Т.Г. Шевченка

   “ПОВЕРНУТИСЯ, ЩОБ ЖИТИ У СЕРЦЯХ”: ДО ДНЯ ПЕРЕПОХОВАННЯ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

            22 травня – важлива дата  для кожного українця. У цей день прах Тараса Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні. Відзначення річниць перепоховання Великого Кобзаря вже стало національною традицією, бо Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО для українського народу назавжди залишиться символом національного єднання та національної гордості. Для Шевченка Україна – найвища святиня земна, за неї він готовий був принести в жертву Богові і тіло, й душу, для неї він жив і страждав. Тарас Шевченко –  більше ніж поет. Він є символом української культури і державності.

           Найвидатнішому митцю України не випало померти на рідній землі.  47-річний український поет спочив у Санкт-Петербурзі. Там  п’ятдесят вісім днів прах Шевченка і перебував. Згідно із заповітом Тараса Григоровича  його домовину, за клопотанням Михайла Лазаревського, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

           Тужливий поїзд рушив через увесь Петербург до вокзалу залізниці: червона китайка давала  людям знати, що то батько українського слова навіки покидає ту чужу столицю.

            До Москви прах перевезли залізницею, труну поставили в Тихонівській церкві на Арбаті. Попрощатись із поетом приходили численні москвичі-вчені, письменники, актори, студенти. Далі до Києва на тих самих дрогах труну везли поштовим трактом через Серпухов, Тулу, Орел. В Орлі проводжаючі випросили собі вінки, що лежали на труні, і один із них розділили між собою, а другий – взяли в гімназію. Це приклад того, як народ цінував нашого Кобзаря. Далі шлях  пролягав через Глухів, Кролевець, Батурин, Борзну, Ніжин, Козелець, Бровари.

            Скрізь цю похоронну процесію зустрічали багатолюдні юрби народу. Потім прибули в Бровари, а потім у Микільську слобідку, де треба  було  чекати дозволу на в’їзд до Києва. Коли в місті стало відомо, що з Петербурга привезли  прах Шевченка, назустріч за Дніпро поспішили численні шанувальники поета,  особливо молодь – студенти й гімназисти.   Перед мостом коней розпрягли і  «винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», — згадував Григорій Честахівський.

             Добившись дозволу, труну поставили в церкві Різдва на Подолі. Сюди прийшли тисячі киян, влаштувавши справжню  політичну маніфестацію. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві “Кременчук” перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі,  21 травня відбулася багатолюдна панахида. Рідні поета, студенти Київського університету і селяни навколишніх сіл викопали могилу і змурували склеп, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору (тепер Тарасова) і  о 7-й вечора  на шпилі гори поховали навіки останки того Велетня, якого “за Україну замучено колись”. За відомостями поліції, що наглядала за похоронами, на ньому брало участь близько 2000 чоловік .

            Влітку 1884 року на Таросовій горі збудували перший народний музей – “Тарасову світлицю”, а на могилі встановили чавунний пам’ятник-хрест за проектом В. Сичугова. У серпні  1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник “Могила Т. Г. Шевченка”; бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році, автором якого є скульптор Манізер.

             Такий вигляд могила має і тепер: двоярусний насип заввишки 6,5 метрів, увінчений лабрадоровим постаментом, що сягає вгору на 7,5 м. На ньому височить 3,5 метрова бронзова  постать  Шевченка.

              Кожен рік у день перепоховання до могили  Кобзаря з різних куточків світу  приїжджають рідні поета, працівники культури і просто жителі України, щоб  засвідчити  пам’ять про Батька України, пам’ять про Великого  Кобзаря!  Підтримують цю традицію і студенти нашого коледжу.

               Традиційно  річницю цієї дати відзначають не лише на Чернечій горі, а і біля пам’ятників Тарасу Шевченкові  у світі.  І мешканці нашого міста, як і всі свідомі українці, відзначають дату цієї святої для нас події. Щорічно біля пам’ятника Тарасу Шевченку в міському сквері, названим його ім’ям, збираються  павлоградці, аби вклонитись великому Кобзареві. Активними учасниками цих дійств  є студенти нашого коледжу. Лунають на урочистості його невмирущі поезії, пісні на його вірші і, звичайно ж, – одна з перлин творчості поета, твір, який можна вважати гімном України – «Реве та стогне Дніпр широкий». А ще місцеві поети читають свої вірші-присвяти Тарасу, студенти розповідають, як поезія Кобзаря вплинула на їхній світогляд, лягають квіти до підніжжя пам’ятника у знак шани та глибокої вдячності. Адже Тарас Шевченко і його слова – невід’ємна частина сучасної України.

Керівник гуртка “Духовні криниці” Н.І. Пузенко

Пошук по сайту